30 березня 2025 року Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду частково задовольнила скарги захисту і змінила вирок у справі колишнього в.о. гендиректора аеропорту «Бориспіль» Євгенія Дихне: чотири роки позбавлення волі замість п'яти, а сума матеріальної шкоди, яку зобов'язані солідарно відшкодувати обидва засуджені, впала з 11 млн до 1,3 млн грн. Колишня начальниця служби орендних відносин Олеся Левочко отримала три роки замість чотирьох. Винуватість суд підтвердив повністю.
За що засудили
Суть обвинувачення — два договори попередньої оренди приміщень на третьому поверсі терміналу D, укладені в 2016–2017 роках з ТОВ «Артерія Груп» та ТОВ «Кофе Бар Плюс» без конкурсного відбору і за заниженою вартістю. За законом, здавати держмайно в аренду мав виключно Фонд держмайна через відкритий конкурс. Натомість Дихне і Левочко, на думку НАБУ та САП, навмисно сприяли затягуванню цих конкурсів і надавали перевагу конкретним орендарям.
Кінцевим бенефіціаром «Кофе Бар Плюс» виявився Тимур Міндіч — бізнес-партнер акціонера МАУ Ігоря Коломойського. Директором «Артерія Груп» на той момент була дружина шеф-редактора сайту Obozrevatel. При цьому ні НАБУ, ні суд не встановили, що Дихне або Левочко особисто збагатилися від цих угод.
«Між 13 мільйонами і нулем Євгеній Дихне обрав 13 мільйонів» — так юридична фірма Miller описала логіку дій свого клієнта: за спірними договорами аеропорт і держбюджет реально отримали близько 13 млн грн орендної плати.
Miller Law Firm, розбір рішення ВАКС
ВАКС у першій інстанції парирував це так: сім працівників Фонду держмайна, що відповідали за конкурси, були «некомпетентними», але саме цим Дихне скористався — у власних цілях, а не в інтересах аеропорту. Апеляція цю кваліфікацію не змінила.
Що змінила апеляція — і що залишила
Скорочення строку на рік і різке зменшення суми збитків — з 11 до 1,3 млн грн — технічно є перемогою захисту. Але вирок набирає чинності саме у такому вигляді: обвинувальний, з реальним ув'язненням. Захист з першого дня наполягав, що договори попередньої оренди аеропорт укладав ще з 2012 року, їх підписували десятки, ціна розраховувалась за тією ж формулою ФДМ — і жодного разу це не ставало кримінальною справою.
- Вирок першої інстанції: 5 років (Дихне), 4 роки (Левочко), збитки — 15,7 млн грн, стягнення — 11 млн грн.
- Рішення апеляції: 4 роки (Дихне), 3 роки (Левочко), збитки до стягнення — 1,3 млн грн.
- Винуватість за ч. 2 ст. 364 КК (зловживання службовим становищем із тяжкими наслідками) — підтверджена.
Прецедент для держменеджменту
Сам Дихне ще під час апеляції казав у інтерв'ю виданню Pravo.ua, що вважає своє рішення «прецедентним» і таким, «що визначатиме практику правозастосування». Зворотний бік цього прецеденту — і в цьому полягає головне питання справи — не в тому, порушив чи ні конкретний менеджер процедуру ФДМ. А в тому, яку поведінку суди антикорупційної системи фактично заохочують: директор держпідприємства, що підписує договір і наповнює бюджет, чи директор, що не підписує нічого й чекає, поки Фонд держмайна проведе конкурс через два місяці чи через два роки.
САП у своїй позиції була категоричною: «Розслідування не дає оцінку успішності керівника. Слідство цікавило — чи не порушували закон при здаванні державного майна в оренду». Відповідь суду — порушували. Але за яку суму збитків — апеляція переглянула майже на порядок.
Наступний щабель — Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду, якщо захист туди звернеться. Питання не риторичне: якщо Верховний суд підтримає логіку ВАКС щодо попередніх договорів оренди держмайна, це означатиме, що сотні аналогічних угод, укладених керівниками держпідприємств до і після Дихне, потенційно підпадають під ту саму статтю — і вся відповідальність лягає на директора, а не на Фонд, що роками не проводив конкурсів.
