Ще рік тому уявити таке було складно: Росія, яка входить у трійку найбільших видобувачів нафти у світі, замовляє бензин з Марокко — країни, що сама не має значних нафтових родовищ і зазвичай імпортує сировину для власного НПЗ у Танжері. Танкер із 30 000 тонн АІ-92 вже розвантажується в Мурманську, і це не разова угода — це симптом системної проблеми.
Чому саме Марокко
Логіка простежується легко. Марокканський НПЗ у Танжері переробляє імпортну нафту й традиційно постачає пальне на європейський та західноафриканський ринки. Для Росії, якій закрито доступ до звичних європейських трейдерів через санкції, Марокко виявилося одним із небагатьох напрямків, звідки можна купити бензин без політичних ускладнень — і доправити його морем, минаючи Босфор.
Постачальником, за даними Reuters, виступив "Лукойл" — компанія, яка ще нещодавно сама постачала пальне на експорт, а тепер працює у зворотному напрямку.
Масштаб дефіциту
За оцінками Reuters, на початку липня російські НПЗ закривали лише 65% сезонного попиту на бензин. Щоденний дефіцит — 40 000–45 000 тонн. Один танкер з Марокко закриває це майже за половину доби. Тобто імпорт із Африки — не рішення проблеми, а спроба виграти час, поки влада шукає більш стабільні канали постачання: раніше Москва зверталася до Білорусі, Казахстану та Індії.
Ефект дронів
Причина дефіциту — не глобальна кон'юнктура, а конкретна українська кампанія. Атаки далекобійних дронів вивели з ладу понад 30% фактичних нафтопереробних потужностей Росії. Financial Times писала, що Україна змінила тактику: тепер цілі — не будь-які об'єкти НПЗ, а критично важливі компоненти, які складно замінити через санкції на обладнання. Це пояснює, чому ефект ударів триває місяцями, а не днями, як було раніше.
Парадокс заборони
30 липня уряд Росії продовжив заборону на експорт бензину й дизелю ще на пів року — щоб стабілізувати внутрішній ринок. Одночасно країна імпортує пальне з Африки. Держава, яка забороняє продавати бензин за кордон через нестачу вдома, купує його там, де раніше сама продавала нафту.
Питання на найближчі місяці просте: чи вистачить у Марокко, Білорусі, Казахстані та Індії надлишків пального, щоб компенсувати дефіцит у 40 000+ тонн щодня, якщо українські удари по НПЗ триватимуть з тією ж інтенсивністю?
