Коли Кремль вирішує вкластися у вибори чужої країни, він, як правило, намагається залишитись непомітним. Вірменія 2026 — виняток: операція настільки масштабна, що її розсекретили ще до дня голосування.
Що готувала Москва
За даними Reuters, які посилаються на анонімних західних офіційних осіб та внутрішні документи, Росія запустила в Вірменії кампанію дезінформації другу за масштабом в сучасній європейській історії — після виборів у Молдові 2025 року. Серед інструментів — бот-мережа Storm-1516, яку раніше пов'язували зі спробами втручання у вибори в США, та підсанкційна Social Design Agency. Один із планів передбачав ресурс «Єреван-1» для дискредитації чинного прем'єра Пашиняна.
Паралельно, за тими ж даними, Росія розробляла схему фізичного підвезення десятків тисяч етнічних вірмен із Росії до Вірменії — для зміщення електорального балансу. Кандидатом від Москви троє західних чиновників назвали мільярдера Самвела Карапетяна, якого вірменська прокуратура судить за нібито заклики до повалення уряду. Карапетян заперечує як звинувачення, так і зв'язок із Кремлем.
«Росія втрачає фактичну монополію, яку мала у Вірменії. Те, що намагається зробити Пашинян, — це загроза для Росії».
Томас де Ваал, старший науковий співробітник Carnegie Europe
Результат поки що скромний: за свіжим опитуванням Міжнародного республіканського інституту, партія Пашиняна «Громадянський договір» тримає близько 32% підтримки. Партія Карапетяна «Сильна Вірменія» — близько 6%.
Чому протести після виборів не злетять
Вірменський журналіст Роберт Ананян, якого цитує LIGA.net, не відкидає ризику дестабілізації: Росія надто вклалась, щоб просто змиритися з поразкою. Але він пояснює, чому сценарій вуличної ескалації навряд чи спрацює.
Суспільний настрій — не на боці проросійських сил. Від 2020 року, коли Азербайджан за мовчазної згоди Москви завершив другу карабахську війну і фактично знищив вірменський Арцах, довіра до Росії у Вірменії обвалилась. Опозиція, яка грала б роль мобілізуючої сили, асоціюється саме з тією епохою — Кочаряном і Саргсяном, — яку вірмени пов'язують із поразкою та залежністю.
- Соціальна база: кандидат Кремля набирає 6% — вуличний протест потребує значно ширшого ядра прихильників.
- Травма Карабаху: програна війна залишила злість на Пашиняна, але не конвертувала її в проросійські симпатії — навпаки, Москву звинувачують у зраді союзника по ОДКБ.
- Економічний аргумент: Росія досі контролює вірменську енергетику та частину гірничодобувної галузі, але це радше важіль тиску, аніж спосіб здобути народну любов.
Геополітична ставка більша за вибори
Путін у травні 2026-го провів пряму паралель між Вірменією та Україною, застерігши, що євроінтеграційний курс Єревана потребує «особливої уваги». Ірансько-російський договір про стратегічне партнерство, підписаний у січні 2025-го, зобов'язує обидві країни протидіяти «дестабілізуючій присутності» зовнішніх гравців у регіоні. Для Москви вибори у Вірменії — не лише про Кавказ, а й про прецедент: чи може колишня радянська республіка обрати Захід і вижити.
Пашинян, зі свого боку, балансує: декларує зближення з ЄС та США, водночас публічно не закриває «збалансований» курс щодо Росії. Це дає йому виграш у внутрішній аудиторії, але ускладнює чіткі очікування від партнерів на Заході.
Якщо «Громадянський договір» отримає конституційну більшість без коаліцій — а саме це дає Пашиняну мандат для нової конституції, — чи ризикне він зробити те, від чого досі ухилявся: офіційно подати заявку на членство в ЄС і остаточно зачинити двері перед ОДКБ?
