Коли говорять про три невдалі висадки спецпризначенців ГУР та підрозділу «Омега» під Енергодаром, акцент зазвичай падає на слово «невдалі». Але є інший вимір цих операцій — геоенергетичний.
Що відбувалося на воді
Перша операція — серпень 2022 року. Спецназівці перетнули Каховське водосховище на човнах, висадились біля Енергодару, але не змогли закріпитись. Командир підрозділу з позивним «Шаман» потім пояснював: бракувало артилерійської підтримки, переважаючі сили противника вимусили відступити. Друга і третя спроби — до кінця жовтня того ж року, у холодній воді, під постійним тиском.
Командир розвідгрупи з позивним «Саба» в одному з інтерв'ю описав логіку таких операцій без прикрас:
«Був наказ зайти на той берег — ми зайшли. Вище керівництво дало наказ вийти — ми вийшли. Ми висаджувалися заряджені повністю заходити на АЕС».
Командир розвідгрупи ГУР з позивним «Саба»
Окремо спецпризначенець «Лютий» із підрозділу «Артан» розповів про тактику між великими операціями: майже кожні два дні — «набіги» Дніпром, щоб змусити росіян утримувати та нарощувати укріплення саме на цьому напрямку. Це, за його словами, безпосередньо послугувало Херсонському напрямку — відтягувало ресурс ворога.
Ціна утримання АЕС, яку Росія так і не порахувала правильно
9 серпня 2022 року, в розпал операцій ГУР, голова «Енергоатому» Петро Котін публічно попередив: Росія планує відімкнути ЗАЕС від української мережі й подати електрику до Криму. Шість енергоблоків по 1 ГВт кожен — це потужність, яка могла б перекрити енергодефіцит на окупованому півдні і символічно «легалізувати» захоплення станції через її інтеграцію в російську інфраструктуру.
Цього не сталося. За 18 місяців окупації, як зафіксував Forbes Україна, Росія так і не змогла перепідключити ЗАЕС до власної енергосистеми. Остаточно плани Москви поховав підрив Каховської ГЕС у червні 2023-го — без водосховища охолоджувати реактори в робочому режимі неможливо. Але до того моменту постійна загроза висадки та партизанські дії в районі Енергодару тримали там значне угруповання окупантів, ускладнюючи будь-яку технічну роботу з перепідключення.
Провал як стратегія
У військовій логіці операції під Енергодаром виглядають як невиконані завдання: місто і станція досі окуповані. Але є інший критерій оцінки — що противник не зміг зробити за цей час. ЗАЕС у стані холодного зупину, живиться від української мережі, не генерує електрику для Росії. Росіяни, за даними Forbes Україна, натомість руйнують парогенератори станції — обладнання, єдиний виробник якого сам «Росатом». Це ознака не господаря, а окупанта, який розуміє: запустити станцію він уже не зможе.
Спецпризначенці «Омеги» та ГУР не взяли ЗАЕС. Але Росія її теж не отримала — у тому сенсі, в якому планувала отримати.
Питання не в тому, чи були операції успішними. Питання в тому: якщо після деокупації Енергодару виявиться, що парогенератори знищені, а інфраструктура виведена з ладу — чи зможе Україна відновити ЗАЕС до робочого стану, і за чий рахунок це робитиме «Росатом», якщо трибунал таки дійде до цього питання?
