Станом на 2025–2026 роки Європа витрачає на оборону €392 мільярди — на 43% більше, ніж у 2021-му. Цифра вражає. Але є деталь, яку зазвичай гублять у заголовках: 75% цих коштів іде на закупівлі поза межами ЄС — переважно до США. Гроші є, але власної промислової бази, здатної їх освоїти, бракує.
Папір терпить, проекти — стоять
У лютому 2026 року Дослідницька служба Європейського парламенту (EPRS) опублікувала оцінку PESCO — рамкової програми ЄС зі спільного розвитку оборонних спроможностей. Висновок виявився незручним: більшість проєктів, запущених ще 2017 року, досі перебувають на стадії «проєктування» або «виконання» — після майже дев'яти років роботи.
Паралельно економісти Брюгельського інституту Ітан Капштейн, Хав'єр Оспіталь та Гунтрам Вольф у березні 2026 року виявили інший структурний вузол: у ключових країнах ЄС менше 30% оборонних замовлень дістається компаніям поза першою десяткою великих підрядників. Стартапи й малий бізнес, де сьогодні зосереджена реальна технологічна інновація — дрони, ШІ, системи зв'язку, — фактично відрізані від державних контрактів.
«Оборонні закупівлі в Європі мають адаптуватися, щоб охопити інноваційні стартапи та малі фірми — саме вони відповідають потребам сучасного поля бою».
— Капштейн, Оспіталь, Вольф. Policy Brief 04/2026, Bruegel
Це не абстрактна критика. За даними Дослідницького служби армії США, станом на середину 2025 року 70–80% бойових втрат — убитих і поранених з обох боків — завдають безпілотні системи. Технологічна революція вже відбулася; питання лише в тому, хто встиг перебудувати виробництво.
Що Україна зробила за три роки
На початку повномасштабного вторгнення Україна виробляла від 3 000 до 5 000 FPV-дронів на рік. У 2025-му — близько 3 мільйонів. Річна потужність уже перевищує 8 мільйонів одиниць, місячний випуск зріс з 20 000 на початку 2024-го до 200 000 до кінця року. Понад 160 компаній виробляють FPV-дрони.
Загальний оборонно-промисловий потенціал України, за оцінками уряду, сягнув $35–55 мільярдів — це у 55 разів більше, ніж на початку війни. Більш як 70% оборонних закупівель у 2025 році Київ здійснив у власних виробників. Іноземне фінансування українського ВПК зросло з $600 мільйонів у 2024-му до $6,1 мільярда у 2025-му — переважно через «данську модель», яка дозволяє партнерам прямо фінансувати виробництво в Україні.
На виставці Eurosatory 2026 Україна представила 80 оборонних компаній — проти 10 двома роками раніше. Це не піар-жест: на початку 2026 року Зеленський оголосив про відкриття десяти українських центрів оборонного експорту в Європі.
Де зустрічаються два дефіцити
Проблема, яку фіксує старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин США Гайді Крebo-Редікер, полягає не у відсутності продукту: Україна має інженерів і бойово перевірені технології, але не має капіталу, сертифікації та інтеграції в закупівельні екосистеми НАТО і ЄС. Тобто в Україні — надлишок перевіреної інновації без доступу до ринку; в Європі — надлишок грошей без доступу до швидкої інновації.
ЄС намагається заповнити розрив інституційно. Європейський оборонний фонд у 2025 році виділив €1,07 мільярда на 57 спільних R&D-проєктів — з акцентом на дрони, автономні системи та ШІ. Програма EUDIS передбачає ще €1,5 мільярда на 2025–2027 роки для оборонних стартапів. Французьке агентство інновацій AID у лютому 2026 року оголосило спільну програму грантів із українським оборонним інноваційним кластером.
- €392 млрд — оборонні витрати ЄС у 2025–26, але 75% іде за межі блоку
- 8+ млн FPV-дронів — річна потужність України у 2026 році
- $6,1 млрд — іноземне фінансування українського ВПК у 2025-му (×10 за рік)
- <30% — частка оборонних замовлень ЄС, що дістається не топ-10 підрядникам
Реальне питання не в тому, чи визнає Європа зміни на полі бою — визнає. Питання в тому, чи зміняться правила закупівель швидше, ніж бюджетний цикл перетворить €392 мільярди на черговий контракт із Rheinmetall або Boeing. Якщо частка малих і середніх виробників у оборонних замовленнях ЄС не зросте з нинішніх 30% до хоча б 50% до 2027 року — «данська модель» залишиться виключенням, а не новою нормою.
